— Нехай же буде страшно й нам. Можна нам знати, що це таке?
— Вам це здасться дурницею. Так? химери, я гадаю, роблять враження т?льки на тих, кому вони вперше приходять у голову, ?х не можна передату кому ?ншому. Я ?нод? сид?ла тут вечорами сама й прислухалася, ? мен? здавалося, що ц? в?дгуки — то ? в?дгом?н крок?в ус?х тих людей, що згодом ув?йдуть у наше життя.
— Якщо так, — сказав С?дней Картон похмуро, як то було звичайно для нього, — то й справд? великий натовп ув?йде колись у наше життя.
Кроки чути було безперестанно, ? щодал? вони ставали швидшими. Закуток був повний в?дгомону цих крок?в; деяк? кроки, як здавалося, були п?д самими в?кнами, деяк? наближалися, деяк? в?дходили, деяк? переривалися, деяк? затихали зовс?м, а тимчасом це було в далеких вулицях, ? не видно було н?кого.
— Чи вс?м цим крокам призначено ув?йти в життя вс?х нас разом, м?с Манетт, чи ми под?лимо ?х м?ж собою?
— Не знаю, м-ре Дарнею. Я ж казала вам, що це моя дурна фантаз?я, а ви спитали мене про не?. Коли вона мен? спадала на думку, я була сама, ? мен? здавалося, що це кроки тих людей, як? мають ув?йти в мо? ? в батькове життя.
— Я приймаю ?х у сво? життя, — сказав Картон. — Н? про що не питаю й жадних умов не ставлю. Натовп посува? на нас, м?с Манетт, ? я бачу його!.. при св?тл? блискавки. — Останн? слова в?н додав п?сля того, як ясна блискавка осв?тила його всього коло в?кна.
— ? я чую його! — додав в?н знов, коли вдарив гр?м. — Ось вони йдуть — б?жать дик?, шален?.
Цими словами в?н образно змалював пот?к ? рев дощу, що заглушив його, — н?якого голосу не чути було. Ту грозу пам'ятали вс? вони: гр?м, блискавка, злива не припинялися н? на ?диний момент аж до п?вноч?, коли з?йшов м?сяць.
Великий дзв?н св. Павла продзвонив першу годину, коли вже випогодилося. М-р Лорр?, в товариств? з Джерр?, у високих чоботях ? з л?хтарем у руках повертався до Клеркенвела. Дорога м?ж Со?о ? Клеркенвелом проходила по безлюдних м?сцях, ? м-р Лорр?, з страху перед розбишаками, завс?гди брав з собою Джерр? для послуг, хоч звичайно в?н повертався додому години на дв? ран?ше.
— От так н?ч була, Джерр?, — сказав м-р Лорр?. — Така н?ч ? мерц?в п?д?йме з могил.
— Тако? ноч?, пане, я не бачив, та й не спод?ваюсь побачити; що мен? до не?, — в?дпов?в Джерр?.
— Надобран?ч, м-ре Картоне, — сказала д?лова людина. — Надобран?ч, м-ре Дарнею. Чи побачимо ми коли таку н?ч укуп?!
Може. Може й на них навалить, клекочучи та ревучи, великий натовп людей.
